Як не посадити корупціонера

8 February 2018 - 13:03
Як не посадити корупціонера

Начальник Департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк про те, чому не розслідуються злочини високопосадовців

Про закони

– Я проаналізував, що у КПК впродовж трьох років дії цієї Верховної Ради внесли понад 65 змін. Практично щомісяця якісь зміни. Вони настільки ввели в хаос регулювання кримінального процесу, що говорити про якусь швидкість, якість розслідування не доводиться.

Наслідки усіх цих змін і, якщо вступлять в дію, «правок Лозового» будуть видні вже до кінця півріччя. Воно просто зупиниться.

Розгляд клопотань слідчими суддями вже фактично в колапсі. У день суд розглядає десь 100-200 клопотань. У перші дні після змін в рамках так званої ідеї «маски-шоу стоп» слідчі з клопотаннями спочатку з 5 ранку стояли, потім з 3, потім з 11 вечора, потім почали списки складати, на дверях прибивати. Зараз воно вже якось трохи упорядкувалось, але не покращилось: просто слідчі на прохідній записуються. Але той список зростає – на завтра, на післязавтра, вже записуються на розгляд клопотань на тиждень вперед.

Після тих змін, що мають 15 березня цього року вступити в дію, слідчі судді ж будуть продовжувати строки досудового слідства. Якщо брати по Україні, це сотні тисяч кримінальних проваджень, де встановлені особи. Крім того, слідчі судді тепер стануть призначати експертизи. До цього ж додасться можливість підозрюваних оскаржувати висунуті їм підозри в суді.

Це все перетворюється просто на те, що практично всі питання слідства будуть прийматися слідчими суддями, які на сьогодні просто завалені справами. І тепер створюється маса корупційних лазівок: там затягніть, там пришвидшіть. Суд затягне з розглядом (для чого, виходячи з вищезгаданої ситуації з розглядом клопотань, додаткових зусиль не треба), а слідчий чи прокурор, згідно зі змінами до КПК, будуть зобов’язані закрити справу. Ми бачимо ці черги, ми бачимо до чого це все веде.

Приймають закон «маски-шоу стоп» і аргументують тим, що ми змінюємо законодавство для захисту бізнесу. Але на сьогодні практично немає засуджених правоохоронців за зловживання під час обшуків. Наприклад, не чути про вирок у випадку із пограбуванням ювелірного магазину Graff у Києві у 2014 році працівниками прокуратури, міліції і бійцями «Сокола».

Вони вважають, що внесемо зміни і це все припиниться. Чого воно має припинятися, якщо не покарані ті, хто порушує закон? Та ви хоч запишіть «під час обшуку зовсім не заходити в приміщення», все одно той, хто хоче вкрасти, зайде. Бо він не для розслідування це робить, йому плювати на ті всі закони і обмеження, якщо він хоче чиїсь права порушити. Покарання за порушення – найкраща реформа.

Наприклад, зараз обшук може бути тільки з відеозаписом. Може це і добре, але якщо відбудеться якийсь технічний збій в записі – цей доказ стає недопустимим.

А слідчий, який ходить на обшуки для того, щоби «накосити» чи вкрасти, то йому проблем нема. Він виключить це відео і хай буде доказ недопустимий, для нього це не має значення. І ще велике питання, чи можна цей доказ використати у провадженні щодо слідчого.

Так що приймаються зміни, щоб припинити порушення, але тим, хто порушував і збирається це робити, їм плювати на це. Вони і далі будуть проводити незаконні обшуки, і красти, і тиснути і т.п. Бо практично ніхто не несе відповідальності.

Умовно кажучи, як отримується дозвіл обшук. Треба в суд надати докази, що десь щось знаходиться важливе для справи. Як правило, пише рапорт оперативний працівник про те, що за певною адресою встановлено, що там знаходяться якісь речові докази. Слідчий на підставі цього складає клопотання до суду. Прокурор це погоджує і йде в суд. Суддя заслуховує прокурора, приймає рішення. За ухвалою проводиться обшук.

Має бути чіткий алгоритм реагування на можливі порушення закону на кожному з наведених етапів отримання дозволу та проведення обшуку і притягнення винних до відповідальності. Це основна запорука захисту від протиправних дій.

У більшості законодавчих змін на першому місці підозрюваний, захист прав підозрюваного. А всі забули про потерпілого. Всі забули, що у першу чергу держава бере на себе обов’язок захистити потерпілого, покарати винного і відшкодувати збитки у максимально стислі терміни, але при цьому гарантує, що права учасників процесу, і, зокрема, підозрюваного, не будуть порушені.

У нас в останній час закони приймаються із головним посилом – обмежити слідчого, прокурора настільки, щоб у нього просто було менше можливостей провести слідчу дію, а, відповідно, начебто мають зменшитися шанси порушити чиїсь права. А чи буде при цьому злочин розкритий і права потерпілого відновлені – це стало другорядним.

Щоб ви розуміли, з 20 листопада відсутній слідчий орган, який розслідує загальнокримінальні злочини, вчинені працівниками міліції, прокуратури, СБУ, народними депутатами, вищими посадовими особами, передбаченими у частині 4 статті 216 КПК України. Немає органу, який розслідує. Прокуратура втратила повноваження, а ДБР ще не розслідує. І нікого це не пече. Можна сказати, що народні депутати виписали собі, іншим високопосадовцям та правоохоронцям карт-бланш на практично безкарне вчинення загальнокримінальних злочинів.

Слідчі прокуратури на теперішній час не можуть зареєструвати нові провадження по «майданівських» злочинах, а заяви продовжують приходити. Під сумнівом легітимність розслідування «майданівських» злочинів, які розпочиналися слідчими міліції. Бо написано, що ми можемо завершувати тільки злочини, розпочаті слідчими прокуратури.

Чекають, поки ДБР буде створено. Звичайно, якщо якийсь прокурор чи міліціонер вчинить вбивство, розбій чи якийсь інший тяжкий злочин, то підслідність справи визначать за поліцією чи за СБУ, і вони будуть розслідувати. Але велика кількість справ підслідності ДБР на теперішній час зависла в повітрі.

Про Генпрокуратуру

Відсутність єдиного центру

– Наш підрозділ створювався як центральний підрозділ по розслідуванню злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями – як Майдан, так і економічні (Управління спецрозслідувань створено у грудні 2014 року, реорганізовано у Департамент у червні 2016 року – ред.). Але вже тоді керівництво прийняло рішення передати лише частину справ, а частину – залишити у іншому підрозділі Головного слідчого управління.

Відбувалося усе це  в ручному режимі. У Департамент спецрозслідувань тоді передали справи за підозрою Клюєвих, Пшонки і його сина, Захарченка, Віктора Януковича, Табачника, Клименка, по Азарова («Укртелеком»), а також провадження, де перевірялися дії Олени Лукаш, Азарова-молодшого, Портнова, Лавриновича і щодо ряду інших.

На момент передачі частина справ вже була з підозрою, той самий «Укртелеком». Однак у більшості справ розслідування було на початковому етапі.

Прийшов Луценко. Я написав йому доповідну записку про важливість єдиного центру розслідування цих економічних справ у рамках розслідування злочинної організації. Навіть якщо ми не зможемо охопити слідчими всі справи, то все ж має бути їх координація. Або ми, або хтось інший, але єдиний центр розслідування проваджень колишніх високопосадовців має бути. Цього не зробили.

Натомість, окрім нашого Департаменту, по злочинній організації часів Януковича провадження зареєстрували ще Головна військова прокуратура, Головне слідче управління, потім Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, а також слідче управління у Департаменті міжнародно-правового співробітництва

Тобто, п’ять підрозділів займаються розслідуванням злочинної організації часів Януковича. І не координують між собою діяльність. Можуть і, певно, роблять в багатьох випадках по десять разів одне і те ж саме – викликають на допити, повідомляють підозри, ті ж самі міжнародно-правові доручення шлються.

І це все веде до того, що не досягається саме якісний результат. Якщо слідчі між собою не координують, не обмінюються інформацією – це максимально затягує процес розслідування або ж просто не веде до його досягнення.

Судячи з недоліків організації розслідування, у багатьох випадках результатів і не буде. Немає бажання. Зараз з прикладами поясню, що є перешкодами.

«Кочування» справ Злочевського, Захарченка, Присяжнюка і «вишок Бойка»

– Лише у червні 2016 року у Департамент спецрозслідувань передали з Головного слідчого управління ті справи, які не передали у 2014 році. Це – за підозрою Олександра Януковича (по заволодінню шахт і по кредитуванню «Всеукраїнського банку розвитку»), «вишки Бойка», справу про неправосудне рішення Конституційного суду, по Миколі Злочевському (незаконне збагачення з підозрою), ще один злочин по податковій (по заступнику Клименка). Додам, що справи за підозрою Сергія Курченка, Сергія Арбузова і Раїси Богатирьової ніколи не перебували у нашому Департаменті, хоча питання про це нами піднімалося.

Ми починаємо розслідувати… і починають відкликати. По Миколі Злочевському – у червні передали, а у серпні цю справу вже назад забрали. Тобто, генпрокурор Луценко нам дав розслідувати, а через два місяці як неефективне розслідування передає в інший підрозділ.

Те ж саме з «вишками Бойка». Дають запит: що у вас на самого Бойка? Ми Луценку доповідну записку пишемо про те, що зараз підстав говорити про підозру йому не можна, але ми рухаємося і бачимо як досягти результату, є вже можливість повідомляти про підозру нижчим ланкам. І після того, як ця доповідна записка зайшла, генпрокурор постановою визнав розслідування неефективним. Не читаючи справу…

А потім ще у пресі, коли Лещенко критикував, що не повідомляють підозру Бойку, то вони вирізки з доповідної записки дали (це опублікувала у себе у Facebook прес-секретар Ю.Луценка Лариса Сарган – ред.) – там, де ми пишемо, що на сьогоднішній день нема у матеріалах справи документів, які би підписував сам Бойко, і поки недостатньо даних для повідомлення про підозру. Це вони вивісили. А наступний абзац про те, що «але ми бачимо, як досягти результату», цього не опублікували. І таким чином у вересні 2016 року забрали цю справу.

Тоді ж у листопаді 2016 року забрали ще економічні епізоди по Віталію Захарченку – хабар, і ще ряд фіктивних фірм, які відмивали кошти.

Потім ще один епізод по Миколі Присяжнюку у такий же спосіб забрали – це епізод по будівлях на Хрещатику. Ну тут хоч, слава Богу, результат є (у червні 2017 року Присяжнюку повідомлено про підозру – ред.).

Недосконалість заочної процедури

– Справи по Сухолуччю та Межигір’ю у нас забрали у листопаді 2016 року і передали у новостворене Управління по розслідуванню злочинів, вчинених злочинними організаціями.

Ці справи фактично були готові до направлення до суду. Наприклад, у справі про заволодіння резиденцією «Межигір’я» було повідомлено про підозру Олександру Януковичу, Віктору Януковичу, Едуарду Ставицькому, директору ТОВ «Танталіт» Павлу Литовченку і директору ТОВ «Медінвесттрейд» (спочатку резиденція була переоформлена на «Медінвесттрейд», а вже потім на «Танталіт»). По директору «Медінвесттрейд» вже є вирок – укладено угоду. Він номінальну функцію виконував, фактично був водієм. Окрім заволодіння резиденцією, ще є другий епізод – це будівництво Межигір’я, тобто походження цих коштів, які витрачалися на будівництво, чи не вкрадені вони, чи це не хабарі, і т.д.

Але в нас були і є обґрунтовані заперечення щодо неможливості застосування заочної процедури засудження. Мається на увазі, що процедура спеціального досудового розслідування не є досконалою і протирічить вимогам міжнародних конвенцій та практиці Європейського суду, що, згідно зі ст. 9 КПК України, має пріоритет над національним законодавством. Це не тільки моя позиція, а й багатьох інших правників, науковців.

Суть така: якщо не внести якісні зміни в існуючу «заочну» процедуру, то фігуранти, на мою думку, без сумніву мають шанси добитися визнання незаконним цього вироку в Європейському суді. І держава ще буде їм платити відшкодування.

Як на мене, «заочне судочинство» має право на життя, але його процедуру потрібно чітко прописати з врахуванням практики Європейського суду і міжнародних конвенцій, і використовувати  у першу чергу саме в економічних злочинах.

З цього приводу я написав доповідну записку Луценку з пропозиціями удосконалення цієї процедури в парламенті, але відповіддю стало те, що він передав справу  в Управління по злочинних організаціях, тому що у них не було ніяких застережних моментів. Вони почали заочну процедуру.

Така саме ретельність потрібна і зі спецконфіскацією. Щоб потім не було необхідності повертати конфісковані кошти, то треба, щоб були докази, що дійсно була злочинна організація; що її члени спільно вчиняли злочини, що вони справді члени цієї злочинної організації, і що ці кошти – саме цих членів злочинної організації.

Тобто, звичайно, можна, не очікуючи розшуку та затримання інших членів злочинної організації і її керівника, засудити одного і отримати конфіскацію. Але це має бути доведено доказами і не викликати сумнівів.

Якщо не зібрали доказів того, що це саме гроші злочинної організації, які були саме викрадені і саме вони повернулися в Україну і далі були використані, то є високі шанси скасування цього вироку.

Як Луценко передав Матіосу справи Клименка і Курченка

– По справі за підозрою Олександра Клименка причина передачі була інша.

Загалом треба сказати, що було два провадження у «справі Клименка»: одне стосується так званих «програмних підприємств», а друге – відшкодування 3,2 млрд грн на фіктивні фірми впродовж 2012-2013 рр упродовж 9-11 місяців.

У справі про 3,2 млрд ми системно працювали щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб – спочатку посадовців податкової у Печерському районі, потім переходили до Шевченківського і Солом’янського районів Києва. У нас було вже 10 повідомлених підозр, у тому числі директорам фіктивних підприємств. І ми переходили до керівництва податковою.

Уже стояло питання щодо повідомлення про підозру та обрання запобіжного заходу начальнику і заступнику податкової Печерського району. Тоді з’явився тиск зі сторони керівництва ГПУ, з цього приводу я писав скарги на дії Столярчука. У підсумку ми все-таки  повідомили підозри.

Це було ще весною 2016 року. Керівництво вже тоді для себе зрозуміло, що напевно з Горбатюком каші не звариш, тоді ж пішли ці погрози-пропозиції на Львів – їдь туди, бо тебе все одно звільнять (при генпрокурорі Віктору Шокіні Сергію Горбатюку пропонували очолити прокуратуру Львівської області, від чого від відмовився – ред.).

Тут приходить Луценко, заявляє, що все – будемо відстоювати закон. Я надав йому документи щодо порушень законодавства керівництвом ГПУ та тиску у справі Клименка. Розповів про перспективи справи – планували ще мінімум 30 чи 40 осіб притягти. А потім пройшла нарада, де обговорювалися «майданівські» справи. Після цього приходить протокол тієї наради від 18.05.2017, у якому написано, що Генеральний прокурор заслухав стан розслідування справ Клименка і Курченка (провадження по Курченку було не наше), визнав розслідування цих двох справ неефективним і розпорядився передати їх до Головної військової прокуратури. У дійсності цього не було, тобто в протокол були внесені неправдиві дані. Ми оскаржили такі дії Генпрокурора, але це не зупинило передачу провадження.

А забрали їх до військової прокуратури. на мою думку, тільки тому, що і стосовно Курченка, і стосовно Клименка – це були дві справи, у яких же був напрацьований доказовий матеріал, для того, щоб рухатися далі, повідомляти про підозри і, відповідно, говорити про успіхи.

Як розвалити справу за підозрою Лукаш

– Одна з нинішніх проблем – цілеспрямоване нищення окремих справ. От, наприклад, провадження за підозрою колишньої міністра юстиції (Олени Лукаш – ред.). Інкриміновано заволодіння 2,5 млн грн. Повідомлено про підозру 15 особам. Це – міністр, заступники, головний бухгалтер, начальники підрозділів, член тендерного комітету, спеціаліст, і ще ФОПи та представник юрфірми.

Якщо би подібне провадження дійшло до суду і обвинувачені у причетності до розкрадання державних коштів на підставі зібраних доказів отримали вироки, це було би тим суттєвим посилом, який би впливав вже на стан дотримання законодавства, щонайменше в окремому міністерстві.

Але, з одного боку – зі сторони Мін’юсту у нас протидія: навіть збитків для міністерства вони не бачать, і не хочуть бути цивільним позивачем у цій справі.

А з іншого, що найгірше, – протидія з боку керівництва Генпрокуратури. Це складне у доведенні провадження, але, на думку слідчого та прокурора, вони зібрали комплекс доказів, з якими готові йти до суду. Однак, з лютого 2017 року підозра не повідомляється. Адвокатам підозру може підписати лише Генпрокурор чи його заступник. Спочатку тривалий час підозру не підписував заступник Генпрокурора Столярчук, а після зміни куруючого заступника для нашого Департаменту – не приймати таке рішення стала Стрижевська (заступник Генерального прокурора Анжела Стрижевська – ред.)

Дотягнули умисно до 20 листопада, коли  у слідчих втратилися повноваження, і 14 грудня, напередодні їх відновлення, це провадження передали в НАБУ. А для чого? Виходячи з того, що НАБУ не може приступити до розслідування, – лише для того, щоб перешкодити.

При цьому Луценко коментує у ЗМІ: а ось заступник генпрокурора не бачить достатніх доказів. На що відповідь дає КПК: якщо він не бачить, то хай пише процесуальний документ, де вказує, що йому недостатньо і що ще треба доробити, або ж підписує підозру, або виносить постанову про закриття провадження. І ставить свій підпис і несе відповідальність за таке рішення. Нічого цього немає. Ні першого документу, ні другого, ні підписання. Якщо ти не хочеш ні підписати, ні документ скласти, ти вчиняєш як мінімум дисциплінарне правопорушення, як максимум – кримінальне. Тому що ти перешкоджаєш слідчому, прокурору направити справу на підставі зібраних доказів до суду.

Як спекатися справ і зробити так, щоб вони нікуди не рухалися

– Понад 30 проваджень щодо колишніх високопосадовців у середині грудня 2017 року рішенням Генпрокурора передали з Департаменту спецрозслідувань в НАБУ.

20 листопада 2017 року слідчі прокуратури втратили повноваження щодо розслідування і «старих» справ, підслідних НАБУ.

Однак, у зв’язку зі вступом в дію закону про «судову реформу» 30 листопада стало відомо, що з 15 грудня відновляться повноваження слідчих прокуратури по розслідуванню справ НАБУ. Я написав листа генпрокурору, що ці справи мають залишатися у слідчих, що їх розслідують, бо інакше – нашкодите слідству, воно просто зупиниться. Однак нам просто прийшло розпорядження «до виконання».

При чому, знову ж, вибірково. Якимось чином передаються справи за підозрою Лукаш, Януковича. А за підозрою Клюєвих – залишаються. У частині заволодіння Межигір’ям передається, а за фактом розкрадання державних коштів для будівництва Межигір’я теж залишається. А за підозрою Курченка чого не передаєте?

У САП, НАБУ, наскільки мені відомо, відповідно до вимог закону підготували процесуальні документи щодо повернення цих справ назад. У них іншого виходу немає. А Генпрокурор наче проти. Тобто, більше двох місяців слідство у цих провадженнях через недолугість законодавства та примху Генпрокурора не розслідуються і невідомо коли розслідування буде продовжене. А окремі з них вже мали бути завершені.

Про суди

– Що б ми не робили, без суду покарання не відбудеться. Усі це  розуміють, і НАБУ хоче Антикорупційний суд. Не стільки в тому плані, щоб він був саме антикорупційний, а в тому, щоб він був по справжньому незалежний, неупереджений та професійний, тобто якісно відрізнявся від багатьох теперішніх судів.

У нас  понад 9 тисяч суддів, а з них здійснює правосуддя приблизно половина. Вони в більшості перенавантажені, не встигають, справи розглядаються роками.

У таких умовах можна затягнути розгляд будь-якої справи.  Допустимо, та ж справа по заволодінню угіддями Сухолуччя. Ми направили до Шевченківського суду обвинувальні акти стосовно колишньої голови Київської ОДА (Віри Ульянченко – ред.) і ще 14-15 осіб із оточення Януковича, на яких земельні ділянки оформлювалися.

Фактично вже два роки справа в суді, і там нікуди не просунулися.  За належної організації судового процесу такі провадження можуть бути розглянуті за місяць-два. Але, так як вона слухається, певно буде ще 3-5 років в суді. І в такий режим тривалого розгляду можна перевести будь-яку справу.

Чи провадження щодо колишнього міністра юстиції (Олександра Лавриновича – ред.) за обвинуваченням в розтраті 8,5 млн грн. Ця справа в суді з серпня 2016 року. І так само практично більшість «майданівських» справ.

Кожний суддя, який порушує строки розумного розгляду згідно з п.2 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів», може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Але шансів на те практично немає, бо почуємо у відповідь: а як ми їх можемо притягти, якщо ми витребували його статистику, і він розглянув за рік 3 тисячі різних справ, а вашу одну затягнув. Але ж, чомусь в одному випадку суддя може і за тиждень розглянути справу, а в іншому – розгляд тягнеться роками.

У Вищої ради правосуддя на закиди з приводу тривалого нерозгляду наших скарг чи інших скаржників на порушення законодавства зі сторони суддів є своє універсальне пояснення: нам з ВККС надійшло 12 тисяч скарг, загалом у нас 20 тисяч матеріалів на розгляді, відповідно, ми поступово все розглядаємо і швидше не можемо. Коли дійде черга – невідомо. Але ж питання в тому, що за цей час і строки давності притягнення до відповідальності закінчаться. Вища рада правосуддя, яка має притягати до відповідальності суддів за безпідставне затягування розгляду справ, сама в більшості випадків фактично затягує розгляд скарг. Водночас, скаргу судді на начебто втручання у його діяність зі сторони Департаменту спецрозслідувань Вища рада правосуддя розглянула та задовольнила за 2,5 місяці, при цьому навіть не запросивши на засідання прокурорів та слідчих, чиї дії оскаржувалися.

І так в ручному режимі можна одні скарги на суддів не розглядати місяцями чи, певно, й роками, а щодо інших суддів, які неугодні, можна й швидше… Та ж сама суддя, яка щодо запобіжного заходу Саакашвілі прийняла рішення. З однієї сторони, це скарга не щодо цієї справи, а зовсім іншої. Але чому ви взялися за неї? До скарг Департаменту спецрозслідувань, поданих до ВРП у квітні 2017 року та до ВККС ще восени 2015 року на суддів київських судів, ви ще не дійшли. А щодо цієї судді відкрили провадження. (22.12.2017 ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду Києва Лариси Цокол за скаргою, поданою 14.03.2017 – ред.).

Тобто, безвідносно, когось ми  у цю купу кидаємо і до нього не дійдемо, а кого треба – то в ручному режимі візьмемо.

У мене іноді виникає відчуття, що окремі судді впевнені, що їх не покарають за порушення закону. Бо йдуть на такі рішення, у яких видно свідоме порушення закону.

До прикладу недавнє рішення щодо одного з колишніх керівників Вищого спеціалізованого суду. Він в розшуку, але перебуває закордоном. І районний суд ухвалив рішення про його арешт. Ми вже направляємо через Інтерпол цю ухвалу, а адвокати підозрюваного оскаржують в апеляційний суд, який ухвалу районного скасовує.

Районний суд ухвалював рішення без дозволу Вищої ради правосуддя, тому що цього суддю у 2016 році Верховна Рада за порушення присяги звільнила. Відтак, він вже не суддя, і навіть не суддя у відставці. Крім того, слідчий перед зверненням до районного суду, щоб відкинути всі сумніви, написав у Вищу раду правосуддя, чи необхідно їх дозвіл на обрання запобіжного заходу. ВРП відповіло: таке рішення має приймати районний суд без необхідності звернення до ВРП. Однак, апеляція скасувала арешт, сказавши: ні, ми вважаємо, що ВРП має давати дозвіл. Після того, слідчі змушені були все ж звернутися у ВРП, адже апеляція не оскаржується, де знову ж відповіли, що рішення ВРП не потрібно, звертайтеся тільки в районний суд. За цей час підозрюваний вже спокійно міг поїхати куди завгодно.

Як усе це впливає на майбутнє?

– Ці розкрадання державного майна, зловживання, злочини – вони вчиняються не безпосередньо високопосадовцями, а за їх вказівками – підлеглими. Справжнє покарання усіх причетних на всіх ланках може зламати існуючі системи розкрадання державного майна в міністерствах, відомствах, державних підприємствах.

Якщо у якомусь відомстві за розкрадання держмайна будуть притягнуті до відповідальності усі ланки причетних до цього осіб, починаючи від керівника і далі всі, хто виконував його злочинні накази, то вже наступного разу, коли надійде вказівка, наприклад: «А-ну, підпиши мені документи на безпідставне відшкодування 100 млн грн на цю фірму», пролунає відповідь: «Ви здуріли, чи що? Та я не те, що не підпишу, я зараз піду в НАБУ, МВС, в СБУ, в прокуратуру, і розповім про те, які ви вказівки даєте». Так би мовити, щоб іншим не кортіло.

Якщо ми беремо ті самі відшкодування у провадженні за підозрою Олександра Клименка у заволодінні 3,2 млрд грн, то якщо всю цю задіяну лінійку причетних до злочину податківців під час слідства із запобіжним заходом – тримання під вартою, направити до суду і отримати вироки з реальним покаранням, починаючи від районних фіскалів і т.д., то однозначно, ніякий наступний умовний Клименко не зможе безкарно сказати: ви оцьому підприємству візьміть відшкодуйте ПДВ чи дайте розстрочку безпідставно.

А результат багатьох угод, що укладаються, – це ви їм кажете: хлопці, так, робіть далі, головне вам відкласти якусь частину суми і домовитися зі слідчими.

Ірина Шарпінська