Людмила Денисова: омбудсмен з кримінальним душком, або історія Людочки-людожерки

5 April 2018 - 12:21
Людмила Денисова: омбудсмен з кримінальним душком, або історія Людочки-людожерки

Нинішня правляча коаліція Верховної Ради перевершила в цинізмі і хуцпі саму себе, коли перетворила колись шановний пост уповноваженого з прав людини в притулок запеклих корупціонерів. Призначена на нього Людмила Денисова давно відома своїми схемами розкрадання бюджетних грошей старих і інвалідів, зв'язками в кримінальному світі, а також своїми високопоставленими покровителями, які рятувати її від в'язниці і просували на нові посади

Але що саме абсурдне, нинішній головний правозахисник України фактично є ставлеником і членом політичного клану міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. І навряд чи буде захищати права українців від свавілля своїх соратників.

До кримських берегів

Денисова Людмила Леонтіївна народилася 6 липня 1960 року в Архангельську (РРФСР, нині РФ), в сім'ї Ніни і Леонтія Анкудінових. Не виблискуючи тягою до наук і не маючи ніяких чітких планів на життя, після 8-го класу вона покинула школу і поступила в Архангельське педучилище, яке закінчила в 1978 році за спеціальністю «дошкільна освіта». Потрібно зауважити, що ця «бурса» в Архангельську мала особливу репутацію (як і багато інших «жіночіх» ПТУ країни), так що молоді хлопці терлися біля її стін натовпами. Можливо, саме там юна Людмила Анкудінова навчилася вправно маніпулювати сильною статтю. Сама ж вона в цих питаннях була далеко не дура, а тому з вибором чоловіка сильно не поспішала, завдяки чому зірвала свій джек-пот. Ним став молодий військовий юрист Олександр Денисов (1961 р.н.).

Спочатку молоду виховательку розподілили під три чорти: в заполярне селище Андег (Ненецький АО), няньчити дітей оленярів і рибалок. Через кілька місяців вона дивом вирвалася з цього пекла назад в Архангельськ, де попрацювала вихователькою дитсадка ще рік - і кинула цю роботу назавжди. З 1980 року для неї почалося нове життя: Людмила влаштувалася секретарем судових засідань, а ще через два роки завідуючої канцелярією Архангельського обласного суду. Причиною цього раптового перетворення називали її чоловіка, проте ще в той час він був лише курсантом, і при всьому бажанні не сам прилаштував дружину (навіть поки ще наречену) на роботу в суд. Тут можна зробити логічний висновок, що роботу Людмила отримала за допомогою батьків Олександра Денисова, і вони ж допомогли їй самій отримати диплом юриста в Ленінградському державному університеті. Поступила вона туди в 1982-му, а закінчила лише в 1989-му, мабуть двічі йдучи в академічну відпустку у зв'язку з вагітністю (в 1985-му вона народила доньку Олену, а в 1987-му доньку Олександру). Навчаючись на останніх курсах, вона вважалася консультантом Архангельського обласного суду - по суті, дійсно лише числилася, і не тільки через свої «декрети».

Людмила Денисова

Людмила Денисова, молоді роки

У 1989 році Олександра Денисова перевели до Криму, до Сімферополя, куди вони вирушили жити всією сім'єю. Повідомлялось, що він отримав нову роботу не тільки як військовий юрист, але і по лінії чи КДБ, то чи військової контррозвідки. Мабуть, нова посада Олександра була дуже високою, або ж його батьки мали дуже міцні зв'язки і в Криму: в Сімферополі їм відразу дали квартиру в дев'ятиповерхівці по вулиці Мате-Залки, а Людмила Денисова була пристроєна юридичним консультантом в Кримський обком ЛКСМУ. Саме там вона близько познайомилася з другим секретарем обкому Андрієм Сенченком і ще одним комсомольським чиновником Сергієм Веліжанським, що стали її близькими друзями, соратниками бізнес-партнерами. Ну а з огляду на їх численні корупційні та просто кримінальні «справи», то і подільниками.

Денисова Сенченко Велижанский

Людмила Денисова, Андрій Сенченко, Сергій Веліжанський

Після розпаду СРСР сім'я Денисових не стала повертатися з сонячного Криму назад в Архангельськ. Однак подальша кар'єра Олександра Денисова невідома: чи прийняв він українську присягу або ж перевівся працювати на базу ЧФ РФ, і чим саме займався, немає ніякої інформації. Відомо лише, що через кілька років він вийшов на пенсію і зробився бізнесменом (володіє МП «Олів'є»), а також очолив кримське представництво Фонду інвалідів регіональних конфліктів і підрозділів спецпризначення. Знову ж, влаштувала його туди дружина, яка на той час сама стала «локомотивом сім'ї», або ж Олександр Денисов дійсно колись мав якийсь стосунок до спецпідрозділів, також невідомо. Однак загальновідомим фактом є те, що даний Фонд є не українською, а «СНГшною» структурою, його відділення працюють в декількох пострадянських республіках, і фактично він перебуває під повним контролем Росії. Цікаво і те, що Людмила Денисова завжди приховувала особистість свого чоловіка, а в своїй останній автобіографії навіть написала, що незаміжня. Цікаво чому?

«Сейлем», «Кримкредит-банк» і Пенсійного фонду

Період 1989-91 років був для Криму дуже бурхливим. По-перше, курортний півострів став клондайком для всіляких кооперативів, добре заробляли на відпочиваючих. А багато кафе, відеосалони, дискотеки та інші заклади сфери харчування і розваги відкривалися під комсомольським «дахом» і на комсомольські гроші. Ось тільки їх виручка розтікалася по кишенях голів цих кооперативів і комсомольських ватажків. По-друге, в Криму почалися політичні хвилювання, ініційовані з Москви і підтримані місцевою владою, партійними і комсомольськими органами, а також військовими і спецслужбами. Хвилювання, спрямовані на відокремлення Криму від тоді ще УРСР з метою зворотного входження до складу Української РСР. Апогеєм цих хвилювань став Кримський референдум, що пройшов 20 січня 1991 року. Тоді 93% кримчан висловилися за відтворення Кримської АРСР. Наступні, ще більш радикальні кроки, не були зроблені через що почався в Москві кризи влади, а новий лідер Борис Єльцин не горів бажанням «повернути Крим».

Так ось, в підготовці тодішньої «кримської весни» був задіяний і Сімферопольський обком ЛКСМУ, включаючи Андрія Сенченка (куди ж без другого секретаря) і, не виключено, що і Людмили Денисової - яка, тоді як раз недавно прибула з Росії і навряд чи живила симпатії до української «самостійності», якій вже лякали кримчан. Зрозуміло, що в стороні від цього процесу не залишився і її чоловік Олександр Денисов. Але ніхто з них, звичайно, зараз про це намагається не згадувати.

Втім, політика цікавила Денисову і її нових друзів Сенченко і Веліжанського набагато менше грошей. З розпуском ЛКСМУ їм довелося шукати нові «джерела існування», і вони непогано прилаштувалися: Веліжанський подався в бізнес, Сенченко став головою Комітету у справах молоді при Радміні Криму (1991-93), а потім віце-прем'єром кримського уряду (1993-97) , Денисова ж знайшла собі роботу в Кримському управлінні Пенсійного фонду. Почала з інспектора з кадрів (1991), через кілька місяців зайняла місце заступника начальника відділу надходження коштів і комерційної діяльності, а з 1993-го очолила Кримське управління ПФ. Джерела  повідомляли, що своєю новою кар'єрі вона була зобов'язана не тільки Сенченко, а й певним друзям чоловіка, а також своїм особистим знайомствам в керівництві автономії.

У 90-х Сенченко активно співпрацював з ОЗУ «Сейлем», його навіть називали їх людиною в кримському уряді. Через нього з лідерами і кримінальними бізнесменами цього угруповання познайомилася і Людмила Денисова. За інформацією джерел, «Сейлем» якийсь час був їх кримінальної «дахом», проте різноманітних «дахів» у Денисової був багато: в міліції, в спецслужбах, у владі, в прокуратурі. Втім, в період 1996-2000 р.р. відносини Денисової і Кримської прокуратури сильно зіпсувалися - якраз в цей період нею керував прибулий з Дніпропетровська Володимир Шуба.

Владимир Шуба

Володимир Шуба

Однією з причин цього називали війну Шуби проти ОЗУ «Сейлем», в ході чого у нього виникли претензії і до Сенченка і Денисової. Якраз в той момент (1996-1997) «Сейлем» зазнав розгрому з боку своїх головних конкурентів - ОЗУ «Башмаки». Розбірки були кривавими, вбивали не тільки бандитів і бізнесменів, а й чиновників, було скоєно замах і на Сенченка - який з переляку втік за кордон, де відсидівся до кращих часів. Однак в якійсь мірі ситуацію розрулював тодішній глава Кримського ГУМВС Геннадій Москаль, який мав свої види на ОЗУ, а тому врятував тоді багатьох «сейлемовскіх» (в тому числі майбутнього «главу Криму» Сергія Аксьонова).

Інформацію про свої афери і махінації на посаді керівника Кримського управління пенсійним фондом Денисова і її спільники згодом витерли так ретельно, що про неї залишилися лише обривчасті відомості. Відомо, що основні схеми будувалися на фактичній крадіжці бюджетних і пенсійних коштів. В період 1993-94 р.р., коли в країні бушувала інфляція, соціальні виплати просто затримували, прокручуючи їх в комерційних і банківських операціях. В період 1995-98 р.р. гроші крали через системи взаємозаліків. Наприклад, з Києва до Криму перераховувалися безготівкові кошти для виплат пенсій, які потім йшли на рахунки комерційних фірм - а ті, натомість, «отоварювали» старих в рахунок пенсій продуктами (крупи, цукор, масло і т.д.). При цьому відпускається вартість цих продуктів була набагато вищою за ринкову! Пізніше слідчими прокуратури було встановлено, що такі схеми взаємозаліків, які використовуються не тільки в Пенсійному фонді, а й в розрахунках з бюджетниками і держпідприємствами (там вже «отоварювали" не макаронами, а обладнанням або паливом) дозволяли шахраям поставляти товари і послуги за завищеною в 2 -2,5 рази ціною, тобто фактично крадучи 50-60% бюджетних коштів. Ви запитаєте, а до чого тут «Сейлем»? А при тому, що в цих схемах брали участь і комерційні фірми, контрольовані цієї ОЗГ.

Деякі такі схеми працювали цілком легально, хоча на них, що називається, не було де ставити клейма. Наприклад, ТОВ «Об'єднана платіжна система України» абсолютно офіційно працювала зі структурами влади Криму (міністерством фінансів). Але, не дивлячись на свою гучну назву, вона об'єднувала лише дві зареєстровані в Швейцарії фірми (через них виводилися гроші), одне або два кримських ТОВ і невеликий АКБ «Кримкредит». Проте, через цю схему прокручивались величезні гроші. Більш того, в порушення всіх законів і розпоряджень, Кримське управління ПФ (тобто Денисова) проводила операції з пенсійними грошима не через «Аваль» або інші пенсійні банки, а через неуповноважений для цього «Кримкредит».

Після весняних виборів 1998 року у годівниці змінилися дійові особи. У кріслі голови Радміну АР Анатолія Франчука (його син Ігор був першим чоловіком дочки Леоніда Кучми) змінив Сергій Куніцин. Після чого Куніцин звільнив міністра фінансів Михайла Виткова (згадуваної людиною Леоніда Грача), і призначив на цю посаду Людмилу Денисову. З «оновленої» таким чином владою махінації «Об'єднаної платіжної системи» взяли ще більший масштаб. Вони навіть запускали власну систему пластикових карт (такі збереглися у колекціонерів), яка мала характерну особливість: картки не були підключені до жодної міжнародної платіжної системи (Visa або Master Card), і фактично обслуговувалися тільки банком «Кримкредит». За наявною інформацією, на ці картки у комбінаторів були великі види, аж до якихось схем обміну валют. Крім того, планувалося введення платіжних карт для пенсіонерів і бюджетників. Але ось проблема: всі банкомати «Кримкредіта» на півострові можна було перерахувати по пальцях, а інші ці картки не приймали. Як же тоді кримчани змогли б отримувати зарплати і пенсії? Або задумка полягала в тому, щоб направити їх з цими картками в усі ті ж магазини за крупою і макаронами? Плани махінаторів так і залишилися нерозголошеними, адже ще в 2002 році банк «Кримкредит» лопнув, а потім згорнула свою діяльність і «Об'єднана платіжна система» - і про неї старанно забули.

Крымкредит

Більш відомим був скандал навколо облігацій, випущених в 1996-99 р.р. кримським урядом. Перший їх випуск (на 120 мільйонів гривень) був здійснений ще при кримському прем'єрі Аркадії Демиденко, другий за його наступника Франчука, ну а завершували цю справу при Куніцині. Метою випуску облігацій було отримання коштів для створення «Чорноморського банку реконструкції і розвитку» (ЧБРР), чиїми засновниками виступили Мінфін Криму, Фонд держмайна і банк «Слов'янський». При цьому емітентом позики був Мінфін Криму, розпорядником банк «Слов'янський», гроші повинні були надходити в ЧБРР і витрачатися на бюджетні проекти. Але ця позика виявився якоюсь хитрою, тому що ставку по ній постійно міняли. Так, коли здебільшого облігацій володіло українське НВО ім. Фрунзе, то облігації встановили з мінімальною прибутковістю (11,5% річних), а ось коли їх основними власниками стали іноземні офшори «Xenon Marketing Limited» і «Data Technology S. A.», то прибутковість перевищила 200% річних! Існувала якась афера з виведення з країни грошей, причому у валюті, а в підсумку скарбниця виявилася належною офшорним фірмам 495,163 мільйона гривень - або близько 250 мільйонів гривень за тодішнім курсом. Однак Людмила Денисова, за згодою Куніцина, відмовилася виплачувати їм цю суму, фактично влаштувавши Криму міні-дефолт. Чому? Незважаючи на заяви Денисової про те, що вона намагалася вберегти від розкрадання державні гроші, всі розуміли, що мова йшла про боротьбу за цю величезну суму між старою (Франчук-Витків-Грач) і нової (Куніцин-Денисова) командами влади - за якими стояли дуже багато самих різних людей. За інформацією джерел, Куніцин і Денисова запропонували «попередникам» поділитися наваром, їм відмовили - і тоді вони вирішили взагалі заблокувати всякі виплати по облігаціях.

Сергій Варіс

SKELET-info