Кравчук: Дорогу до геройства Саакашвілі вимостив Порошенко

22 вересня 2017 - 12:18
Кравчук: Дорогу до геройства Саакашвілі вимостив Порошенко

Умови для діяльності екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі в країні створював особисто президент України Петро Порошенко всупереч здоровому глузду і політичній логіці. Нинішні розбіжності між політиками стали серйозним ударом по статусу президентської посади як такої, вважає перший президент України Леонід Кравчук

Українці не хочуть боротися за Саакашвілі, але вони не хочуть спостерігати, як влада глумиться над законами

Події навколо Михайла Саакашвілі (екс-президент Грузії і колишній голова Одеської обласної державної адміністрації) змусили ще раз задуматися про українську політику та її діючих осіб. Ми бачили, як створювались умови для діяльності Саакашвілі в Україні. І створювались вони особисто президентом України попри здоровий глузд і політичну логіку.

По-перше, за роки незалежності українські політики майже ніколи не були самостійними та незалежними. А тому вони приймають рішення часто-густо незрозумілі народові. Я практично не знаю людей, які схвально віднеслися до ідеї запрошувати на державно-управлінські посади в Україні іноземців. Практика засвідчила про нікчемність і навіть небезпечність такого підходу до управління країною.

Бо йдеться не про поради іноземців-професіоналів з тих чи інших питань, а про безпосередню участь в управлінні державою. А це вже за межами розумного. Це недовіра до власної управлінської еліти, рабське нагинання перед чужинцями. Ідея повністю скомпрометувала себе і тих, хто її запропонував. Хоч нашим вождям не вистачає мужності визнати абсурдність такої ідеї, пояснити народові, для чого це робиться, вибачитись за допущені прорахунки. Вожді, як відомо, "ніколи не помиляються", що свідчить про їхню низьку політичну культуру.

Найбільш яскравим "героєм" цієї фантастичної ідеї опори на іноземців став Саакашвілі. І стежку до такого геройства йому вимостив Петро Порошенко. Саме Саакашвілі були надані всі можливості взяти участь у державних органах України з порушенням законодавства та морально-етичних норм.

Демократія почала діяти навиворіт. А українська влада опинилася в глухому куті, з якого не бачить виходу. Заяви високих представників влади нагадують "несмышленышей", які говорять, аби не мовчати. А президент робить вигляд, що ця проблема його не торкається. Люди уже сміються крізь сльози. Ставлять запитання: це слабкість чи дуремарство влади? Коли припиняться політичні вистави, необґрунтовані обіцянки, які мають конкретні завдання – обдурювати народ.

Українці не хочуть боротися за Саакашвілі, але вони не хочуть спостерігати, як влада глумиться над законами, жертвою яких вони можуть стати. І йдеться про застосування закону не за об‘єктивними чинниками, а залежно від симпатій чи антипатій до людини. Висновок: закон порушено на найвищому рівні. Європейські стандарти не застосовано.

Опозиція та кандидати в президенти України, безумовно, використають цю ситуацію, щоб представити діючого президента як порушника законів, норм та принципів міжнародного права, а також людину, яка готова дуже швидко відмовитися від дружніх стосунків, коли йдеться про особисті амбіції. А такі стосунки із Саакашвілі Петром Порошенком були продемонстровані прилюдно. Це серйозний удар по авторитетові президента України, по статусі президентської посади як такої.

Ще і ще раз наголошую. Я не стану захищати Саакашвілі. Тим більше, не знаючи всіх сторін його діяльності в Україні. Але я не захочу бути пасивним спостерігачем того, як непрофесійно, з порушенням законів і моралі це робиться. Бо я можу уявити як при збігові обставин можна опинитись не перед законом, а перед амбіціями влади. Так бути не може, бо це вже було і ми так багато настраждались, багато заплатили і навіть кров‘ю, щоб цього більше ніколи не було в Україні. Є над чим поміркувати!

Адже сьогодні ніхто переконливо не може пояснити, чому навколо бажання Саакашвілі в суді захистити свої права, здійнявся такий лемент, про який, гадаю, уже відомо за межами України. І це ще не кінець.
Хіба не було іншого сценарію? Був, але не вистачило уміння його ефективно використати. Амбіції затьмарили розумні дії, а команда виявилась не здатною запропонувати потрібне рішення.

Звичайно, я не збираюся в усьому звинувачувати президента. Адже він хотів як краще. А сталося погано. Чому? Вочевидь, невідпрацьований механізм прийняття рішень. Апарат не може вільно, шляхом дискусії запропонувати найкращу схему при прийнятті рішення. А це вже проблема не лише президента, а перш за все України, громадян України, бо йдеться про державу, про нашу честь та гідність, яка сьогодні піддається сорому. Адже кожному соромно дивитися і слухати такі шоу, як це відбувається навколо Саакашвілі. Говорили, балакали – сіли та й заплакали. Дуже мудре українське прислів‘я.

Ставлення до інших людей (у даному разі до досвіду попередників) є основний визначальний показник культури і розвитку кожної людини. А тим більше лідера нації

Гадаю, у мене є всі підстави запропонувати владі деякі пропозиції, які сьогодні вже буквально висять над Україною.

Мені прикро спостерігати, як знецінюється слово, як легко, без аналізу даються нездійсненні обіцянки президентом та іншими посадовцями. Адже ми уже повинні були закінчити за два тижні війну на сході. А зараз маємо готуватись до проведення в наступному році в Ялті форуму "Європейська стратегія", який уже чотири роки відбувається в Києві.

Мені вже телефонувало багато людей, які просили передати вам, що це або профанація, або донкіхотство, або казка для дітей. Я виконую їхнє прохання. Від себе припущу – можливо це така форма впливу на підвищення оптимізму щодо майбутнього.

Нагадаю вам слова папи римського, який сказав: "Ті, хто в будь-якій країні займають відповідальні пости, повинні дивитись в майбутнє спокійним поглядом людини, яка вміє бачити істину".

Звичайно, люди завжди самі собі радять, є для себе вчителями. Та в даному разі йдеться про управління державою, про мільйони, і тут такий підхід не прийнятний.

Ставлення до інших людей (у даному разі до досвіду попередників) є основний визначальний показник культури і розвитку кожної людини. А тим більше лідера нації.

Генрі Форд (засновник американської корпорації "Форд Моторс") писав: "Думати – найбільш складна робота". Ось, імовірно, тому цим займається так небагато людей.

Іти вперед, думати і приймати реальні плани, (а не фантазувати, не створювати казкові сподівання для людей) – це вкрай важливо в країні, де люди бідують і де вже три роки на Донбасі йде війна Росії проти України. Казка завжди закінчується, а життя продовжується. Оптимізм має базуватись на реальних можливостях, а не на бажаннях.

Є основне, корінне питання будівництва новітньої Української держави. Суть його: чому за роки незалежності в нас не відбулося національного порозуміння, не створено відповідальної перед народом політичної еліти, чому влада поділена на добрих і поганих, будівничих і ворогів, українців і неукраїнців? Чому ми весь час ведемо внутрішні політичні війни, використовуємо засоби масової інформації, щоб натравлювати один на одного? Чому приймаємо закони, укази, а потім "тихо" від них відмовляємося? Таких "чому" можна було б поставити ще багато. Спробую поміркувати над ними, виходячи з власного досвіду та досвіду інших країн.

Усе більше діє формула: є лише одна вірна думка. І ця думка належить мені. Це не демократична позиція, однак холуї і підлабузники її "високо оцінюють"

Коли країна потрапляла в складне становище, а політичні сили не могли об‘єднатись, домогтися порозуміння, розумна, відповідальна еліта пропонувала такий сценарій, щоб почали в єдності працювати віра і розум. Без такого поєднання неможливо досягти добра, толерантності, гуманізму. Бо розум без віри егоїстичний, породжує протести, а віра без розуму – фанатична. А егоїзм і протест можна подолати не автократизмом, а діалогом, щоб відкритись до істини. Потрібно завжди шукати підтримки у народу, бо він дає владу і може її відібрати. Але недалекі політики думають про інше – як усунути конкурента і як через засоби масової інформації намалювати картину успіхів. Це не правильна ідеологія і йти з нею на вибори помилково.

Правда і діалог мають бути визначальними. Діалог має будуватись на культурі і перш за все на культурі засобів масової інформації, без купівлі-продажу журналістів.

Діалог політичних сил найбільш ефективний при використанні круглих столів. Приклад Польщі тут дуже повчальний. У круглому столі взяла активну участь церква, найбільш авторитетна сила.

Наведу ще деякі приклади.

За радянсько-партійних часів нам вдалося уникнути відкритої конфронтації з опонентами завдяки моєму діалогу з керівниками Народного руху, у тому числі і на телебаченні. Ми знайшли рішення – боротьба була переведена у фазу порозуміння. Історія пам‘ятає той непростий час. Є ще живі люди, які брали участь в дискусіях і мають чим поділитися.

Уже у наш час, на початку Майдану гідності я запропонував винести гострі проблеми на круглий стіл і став його модератором. Переконаний, аби була добра воля влади і бажання опозиції, ці столи могли б стати ефективними і запропонувати спільний план вирішення проблем. Та влада виявилася глухою, а опозиція надто амбітною. Пролилася кров, яка нагадує, як не потрібно діяти. Лише діалог, дискусія, дипломатія та обов‘язкове виконання домовленостей усіма учасниками, відповідальність за слово і діло можуть дати позитивні результати.

Можна пригадати і круглі столи, на яких обговорювались плани будівництва нової України вже після Майдану гідності. На них було напрацьовано багато пропозицій, у тому числі і щодо децентралізації влади. Тут ми вивчали хвороби та проблеми суспільства. Шукали шляхи посилення почуття морального обов‘язку, покликання, відповідальності, справедливості керівників, що прийшли до влади. Це добре пам‘ятають Володимир Гройсман та Арсеній Яценюк, які брали активну участь у роботі круглих столів.

Та після виборів – парламентських і президентських – усе заглухло. Визначальною стала думка, позиція однієї особи. Усе більше діє формула: є лише одна вірна думка. І ця думка належить мені. Це не демократична позиція, однак холуї і підлабузники її "високо оцінюють".

Наслідком такого управління є постійна війна влади й опозиції. Опозиція не чує влади, а влада опозиції. Засоби масової інформації слухають тих, хто їм платить і дискусія часто перетворюється в "собачі бої" на кшталт, "а що ти робив у такому-то році?" Головне – "висвітлити" темні плями опонента, не шкодуючи сил та енергії, забуваючи про культуру, про інтелігентність слова. Дискусії перетворюються на викривання опонентів.

І все це призводить до плачевних наслідків. Єдність у суспільстві відсутня. Політичні сили нагадують рака, щуку і лебедя, які не здатні ефективно управляти, запропонувати зміни до Конституції, які б унеможливили дуалізм влади, забезпечили ефективне управління державою. Пора усвідомити, що лише разом ми зможемо подолати труднощі, досягти успіхів.

А це "разом" можна досягти через діалог рівних, а не вчителів і учнів, через повагу один до одного незалежно від політичних поглядів, позицій та віросповідання.

Наголошую, або зробимо ставку на культуру зустрічей, на діалог – і тоді виграємо всі, або продовжимо протистояння, амбіції вождів – і тоді програємо також усі.

І Україна, і її народ такого відвертого думання про себе, про свої власні інтереси не пробачать. Хотілося б, щоб цю роботу розпочав лідер нації, якщо він готовий, бо саме тут проходить лінія непорозумінь між народом і владою.