Наливайченко спростовує міфи про російського шпигуна

27 вересня 2017 - 11:15
Наливайченко спростовує міфи про російського шпигуна

Валентин Наливайченко спростував звинувачення про свою причетність до шпигунства на користь Росії, давши коментарі до матеріалу: "Валентин Наливайченко – український патріот чи російський шпигун?", розміщеному в одному з інтернет-видань і вважаючи, що згадана публікація містить дані, які не відповідають дійсності

Теза: Сьогодні український інформаційний простір сколихнула без перебільшення сенсація. Служба безпеки України оприлюднила прес-реліз, з якого стає зрозумілим шокуючий факт: у 2014 році, за сприяння Віктора Медведчука, тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко без погодження з керівництвом держави здійснив кілька візитів до Москви, де зустрічався з керівником ФСБ Олександром Бортніковим.

Валентин Наливайченко: За останні дні з’явилося багато публікацій в ЗМІ про нібито мої поїздки до Російської Федерації, пішла потужна інформаційна атака на мене і мою родину. Це неправда. Ні до Російської Федерації, ні з Медведчуком жодних поїздок у мене не було. Члени моєї родини також жодних візитів до Москви не здійснювали. Відповідно, я ні з ким не зустрічався. Ще раз нагадаю, що у грудні 2014 року проти мене Слідчим комітетом РФ відкрито кримінальну справу за чотирма статтями. Ця справа проти мене передбачає невідкладний арешт та ув’язнення на території РФ за будь-яких обставин. Наголошую, що ці кримінальні справи проти мене не закриті.

Теза: 05.01.1992р. президентом РФ Борисом Єльциним було введено в дію закон "Про зовнішню розвідку", згідно з яким співробітником СЗР РФ може бути тільки громадянин РФ.

Валентин Наливайченко: Я ніколи не був співробітником СЗР РФ, ніколи не був співробітником жодних інших спецслужб та правоохоронних органів ні РФ, ні інших іноземних країн. Я мав і маю лише громадянство України. Ніколи не мав і не маю громадянств інших держав, окрім України.

На навчання до інституту розвідки я був направлений у 1991 році від України, про це свідчать усі розсекречені мною документи. Це сталося ще до проголошення незалежності України. Я в інституті був слухачем: не студентом, не співробітником, не інтерном. На грошовому утриманні України, як відкомандирований з України слухач.

Теза: Логічно, що Валентин Олександрович мав вибір - або як справжній патріот припинити навчання та повернутися на Україну, або продовжити навчання, прийняти військову присягу на вірність РФ та отримати російське громадянство. Він обрав друге.

Валентин Наливайченко: Не на Україну, а в Україну. Я повернувся в Україну, написавши заяву про припинення навчання за власним бажанням. Відповідно - був відрахований і направлений назад, до України, без диплома.

Я ніколи не складав присягу на вірність РФ і не отримував громадянства РФ.

Теза: У своїх спогадах Наливайченко пише, що був відрахований з інституту, оскільки "завалив" два іспити під час випускних екзаменів.

Валентин Наливайченко: Це ще одна неправда. Я за власним рішенням, свідомо, за півроку до закінчення терміну навчання, на яке мене направила і весь час утримувала Україна, написав заяву, що хочу повернутись в Україну.

Теза: У квітні 1994 року Наливайченко нібито пише рапорт на ім'я керівника СБУ Євгена Марчука про звільнення його за власним бажанням. Підписує він його "старший лейтенант Наливайченко В.А.", при цьому будь-якого документа, що свідчив би про присвоєння такого звання в Україні, просто немає.

Валентин Наливайченко: Рапорт був написаний мною 14 лютого 1994 року, а не в квітні. Щодо звань. Лейтенантом запасу став після закінчення військової кафедри Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Теза: Тоді виникає запитання: як особа без вищої спеціальної освіти була зарахована до СБУ, і хто присвоїв їй звання "лейтенант" та "старший лейтенант"?

Валентин Наливайченко: На той час (червень 1990 р.) я вже закінчив з відзнакою та отримав диплом Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. З українською вищою освітою, у званні лейтенанта, був відправлений на той час від Української РСР до інституту розвідки. Підготовка, складання іспитів, проходження медичних комісій - все це було у Києві. Якби в Україні на той час готували розвідників – я б проходив навчання у Києві.

Теза: У подальшому, під час працевлаштування в МЗС України, у 1994 році у своїй автобіографії Валентин Наливайченко вказав, що з 1992 по 1994 роки працював на ПП "Якість" (м. Запоріжжя).

Навіщо було приховувати факт навчання в інституті Служби зовнішньої розвідки РФ, і чи є це фактом підробки документів та надання неправдивої інформації при працевлаштуванні? І, виходячи з цього, чи є дійсними його статуси та ранги?

Валентин Наливайченко: З самого початку роботи в СБУ них документів. Хочу пояснити: коли я написав у лютому 1994 році заяву на звільнення з СБУ, був попереджений про нерозголошення таємниці, що стосувалось і навчання від України в інституті розвідки. Водночас, вперше очоливши СБУ в липні 2008 року, я розсекретив не лише захищену українською СБУ "легенду" про роботу на ПП "Якість" м.Запоріжжя, а й всю свою біографію. А вже в 2014 році, як тільки з’явився Закон України "Про очищення влади", я ще й опублікував свою особову справу, щоб не було ні цієї, ні жодних інших "легенд".

Хочу окремо наголосити, що я ніколи не був ні членом компартії, ні кандидатом в комуністи, що є і було теж принциповим для мене. Крім того, у 1990 році, ще коли проходив відбір в Україні перед направленням в інститут розвідки, я чітко письмово і принципово зазначив, що я проти політичного розшуку (политического сыска), переслідування дисидентів. Це було моєю принциповою умовою перед відбором і направленням на навчання.